Нематеріальна культурна спадщина

«Чабан-чай»

  Одним з найдавніших і найвагоміших  допоміжних занять  українців було  чумацтво. Чумацтвом займалися переважно селяни і козаки, подекуди – міщани, духовенство, поміщики. Основною продукцією їхньої торгівлі були сіль і риба. Їх транспортували в найвіддаленіші куточки України. З ХVІ століття їх валки ходили нашими степами.

  Зупиняючись в асканійському степу чумаки збирали траву, яку в народі називали чумацьким чаєм. Ботаніки називають її Кринітарія вілльоза Crinitaria villosa (L.) Grossh. Це багаторічна рослина, дуже поширена в Чапельському поді.

   Чумаки заварювали чай зі степових трав, який допомагав не тільки втамувати спрагу, а ще й лікував головний та зубний біль, кишкові розлади, кашель, сприяв гарному настрою. 

Після тривалої та виснажливої мандрівки треба  підкріпитися силами. Краще це зробити у затишній чумацькій корчмі або просто неба. На гостей чекає великий асортимент страв народів степової Херсонщини; український борщ та куліш, татарські чебуреки та узбецький плов, а також фірмові асканійські родзинки – овечий сир, молоко від корів сірої худоби, чумацький чай тощо.  Після смачного обіду у полуденну спеку  зазвичай, відпочивали. У часи сієсти гості відпочивають на сіновалі, насолоджуючись ароматами степових трав та звуками природи.

    Цю традицію теж започаткували чумаки, а продовжили місцеві чабани. Сьогодні клуб «Золотий вік» впроваджує її для мешканців громади та гостей. А як саме, запитаєте ви?

   Влітку жіночки збираються зранку, з піснями ідуть до степу, щоб зібрати  кринітарію вілльозу - чабанський чай. Потім на  дерев’яній решітці з натягнутим тонким лляним полотном сушать  чабанський  чай з однією умовою, щоб день був тільки сонячним.